• UA Diaspora Italia

Eka Project: карантин та коронавірус дає можливість глянути на життя під іншим кутом

Сотні людей, що опинилися на карантині у власних будинках і квартирах по всій Італії, приєдналися до загальнонаціонального музичного флешмобу, щоб підняти собі настрій і згуртуватися в боротьбі з коронавірусом, який охопив країну.

Заворожуючі відео зі спонтанними виступами на якийсь час змушують повірити, що перемогти хворобу можливо. Хочемо познайомити вас з українкою, голос якої впевнено лунає на теренах Флоренції.

Італія вабить до себе цікавою культурою, милозвучною мовою та унікальними кулінарними традиціями. Та попри таку привабливість чужої культури, українці дотримуються заклику Кобзаря «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Щороку в італійських містах відбуваються українські фестивалі, Паради вишиванок та урочисті заходи, організовані нашою діаспорою. На одному з таких святкувань ми і познайомились з Катериною.


Із музикою пов’язане все її життя. Сьогодні вона озброївшись бандурою вирушила у бій за хороший настрій та внутрішній спокій, усіх хто важко пристосовується до нових реалій. Бандура, як і Катерина – інструмент колосальних можливостей – оригінальна не лише за формою і зовнішнім виглядом, але і за внутрішнім змістом.

Коли читач чує твоє ім'я, як не крути, та перша асоціація — це музика! Коли і як до тебе прийшло усвідомлення, що твоє життя — це спів та сцена? Який шлях довелось пройти до цього?

Дуже приємно чути, що моє ім'я випромінює музику. Ще в 6 років мама відвела мене в музичну школу в рідному мені Запоріжжі. Спочатку я займалась 3 роки скрипкою, та з часом мені це набридло, і, перш ніж залишати музику, мені запропонували піти послухати «якусь там» бандуру.

Я мала дуже талановиту та добру вчительку – Клавдію Іванівну Кривцун. Вона вклала в мене любов не тільки до музики та інструменту, а й до України, традицій, звичаїв. Мені часто казали в музичному училищі, що я не маю голосу, що коли співаю – то як кошеня, яке тягнуть за хвіст. Чути це від інших викладачів після екзамену для мене, було не тільки боляче, але й сприяло пониженню самооцінки та віри в себе. Клавдія Іванівна ж завжди казала, що ми переможемо, що ти ще покажеш, чого варта! Такі люди – це справжні Вчителі з великої букви!

Попри всі комплекси щодо мого співу, вже в 16 років я знала що стану співачкою. Довівши собі, насамперед, чого я варта, в 2007 році я виграла «Караоке на майдані» в м. Запоріжжі. Після чого поїхала в Київ на зйомки програми «Шанс», де познайомилась з Кузьмою та Наталкою Могилевською! Все це мені надало більшої віри в себе!

Того ж року я поступила в Київський національний університет культури та мистецтв на державне відділення по класу бандури, та навчатись так і не почала. Після літніх канікул в Італії з особистих мотивів вирішила переїхати сюди на постійно. Невдале знайомство стало гарним уроком та випробуванням, пройшовши яке, я зрозуміла, хто я насправді, чого хочу від життя і ким хочу стати в житті.

Бандура — це дуже символічний інструмент для кожного українця. Чому ти обрала саме його і як італійці на нього реагують?

Як я вже казала, не я обрала бандуру, а вона мене, і те, що я продовжила грати на ній — це заслуга моєї мами та вчительки. Усвідомлення цінності та значення цього інструменту не прийшло одразу. Спочатку було навчання, бажання не бути такою, як усі, адже мало хто грав на бандурі в ті часи, особливо у нас в російськомовному місті. Думаю, десь в 20 років я почала розуміти національну важливість цього інструменту. Тому, коли я пішла на конкурс «Караоке на майдані», я одягла вінок та взяла бандуру — саме це мені допомогло виграти!

Є дуже цікавий момент у моєму житті, який мені додав остаточно віру в себе як музиканта – це знайомство зі всесвітньо відомим співаком – Zucchero, який, почувши в моїй обробці пісню «Diamante», сказав, що з усіх кавер-версій, моя йому сподобався найбільше! Для мене це було великою честю та додало наснаги розвиватись далі як артистці!

Вартує зазначити, що на всіх моїх концертах італійці з великою зацікавленістю слухають, як мої розповіді про кобзарів, так і українські народні пісні, і, звісно, сучасні світові хіти.

Що сьогодні для тебе Італія?

Італія для українців є неораним полем, де можна ще працювати і працювати. Без зайвої скромності можу сказати, що нам, українцям, у Флоренції вдалось налагодити діалог з італійською громадою шляхом організації культурних свят та вечорів. Чимало італійців зацікавленні в знайомстві з українською культурою, традиціями, музикою. З кожним роком італійці ставляться до нас, іноземців, більш лояльно та привітно, розуміючи, що тепер живуть з нами пліч-о-пліч.

Як рефлексуєш на сьогоднішню ситуацію з коронавірусом в Італії? Щоб могла сказати українцям в Україні з цього приводу?

Як на мене, ситуація у Флоренції двозначна, наче живемо у фільмі із жанру фантастики. З одного боку навколо порожні вулиці, де раніше бачив натовп туристів, тисячі іноземців, які приїздили та з подивом насолоджувались колоритом міста. Сьогодні ж спостерігаю перелякані та розгублені очі італійців, які стоять в чергах до супермаркетів чи аптек, і не знають, чого чекає їх завтра.

З іншого боку, починаю зауважувати моменти, на які останнім часом не звертала уваги. Я знову почала помічати красу цього міста епохи Відродження. Все наче як у перші дні перебування тут. Пригадую, коли приїхала і своє здивування від побаченого. Приходить на думку порівняння, коли чоловік закохується у чарівну, вродливу жінку та з роками перестає помічати її принади, втрачає до неї інтерес. Те саме трапилось з людьми, які живуть тут роками. А сьогодні, коли на вулиці пусто та тихо, у мешканців Флоренції відкриваються по-новому очі.

Я дивлюсь на цю ситуацію з філософської точки зору. Ми забули про цінність нашого життя, нашого часу, нас самих. В гонитві за примарами, ми втратили щось важливе для себе, і цей період, цей час ізоляції - це шанс для людства віднайти себе в собі!

Цей вірус, як і всі хвороби в нашому організмі, є дзвоником для нас, що щось йде не так, ми на щось маємо звернути увагу, щось змінити. Це можливість побути нарешті наодинці із самим собою, зазирнути всередину себе, запитати себе – «а хто я», «навіщо я тут», «для чого я прийшов на землю?», зрозуміти цінність людських відносин, розпізнати ті речі, які є найбільш важливими для нашого щастя.

Я б порадила українцям, як і всім іншим, використати цю можливість найкращим чином - "викинути" з хати і з голови себе непотрібні речі, старі непотрібні установки, образи, ненависть, заздрість. Зайнятись справою, яка приносить насправді радість, задоволення, в якій ви відчуваєте себе «Так, це я справжня/ій».

Подивитись на відносини з рідними і друзями під іншим кутом. Ніхто не ідеальний, але якщо завтра одного з них не стане, чи буду я так само продовжувати ображатись, критикувати? Чи краще глянути на все це з іншого боку - з боку прийняття і любові?

Можна думати, що ця ситуація - чийсь підступний план, організований для власного інтересу, для збагачення, для отримання ще більшої влади над світом, боятись цього, входити в паніку, або просто опустити руки. А можна думати і вірити, що нам дається можливість змінити себе і своє життя на краще, приділити собі та ближнім більше ніж зазвичай уваги, а головне ЛЮБОВІ до навколишнього середовища та світу!

Вам вирішувати!

Як багато прийшлось подолати, щоб сьогодні бути чи не головним жіночим голосом української діаспори в Італії, у Флоренції так точно, адже жодне свято не обходиться без тебе?

Сьогодні я пишаюсь тим, хто я є і, що роблю для себе і людей! Пишаюсь тим, що, не зважаючи на великий період випробувань і перешкод, я не зламалась, а стала сильнішою, а найважливіше — зрозуміла, що я хочу і можу дати людям і світу! Я не хочу слави, я не хочу увійти в шоу-бізнес, я вже перейшла в більш вищий рівень самосвідомості і духовного розвитку! Для мене є важливим, що позитивного і важливого я можу дати новому поколінню через свою музику, як я можу об'єднати людей через мій талант. Зауважила, що сьогодні ми всі дуже роз'єднані, а це сприяє самотності, нещастю і навіть хворобам людей! Як важливо і необхідно подивитись за межі власного «мені потрібно» і звернути увагу на людину що поруч, яка, можливо, потребує допомоги або елементарної підтримки! Ми всі стали егоїстами, нам всім цікаві тільки власні потреби, але, якщо хтось своїм прикладом хоча б спробує змінити цю звичку, є надія, що й інший це наслідуватиме.

Познайомившись з моїми однодумцями – Оксаною Полатайчук та Юлією Петляк, ми почали організовувати як благодійні концерти, так і культурні заходи, об'єднуючи українську діаспору Тоскани. Почалось все з того, що я переклала гімн України італійською мовою, яке зібрало чимало переглядів у соцмережах та дало можливість українцям в Італії дізнатись про мене як музиканта.


0 перегляд
Візьміть до уваги!

uadiasporaitalia.com © Copyright

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «uadiasporaitalia.com» — обов’язкові. 

2020 - All Rights Reserved - Powered By uadiasporaitalia.com

© 2023 by I Made It!. Proudly created with wix.com

Приєднуйтесь до нашого списку розсилки