top of page
  • Фото автораUA Diaspora Italia

Уляна Кузик: найвище досягнення - це не промовляти гучні слова, а жити згідно з ними.

Революція Гідності 2013-2014 років змінила життя багатьох із нас! Незважаючи від місця перебування в ті дні української історії, увага кожного була прикута до Майдану Незалежності та боротьби українських громадян за свої права.

Активна участь в подіях, які сколихнули світ, не оминула і українську діаспору чи не у кожному куточку світу. Постійні мітинги біля посольств РФ, на центральних площах європейських міст, збір гуманітарної допомоги для активістів та безпосередніх учасників на Майдані - стало нормою та необхідністю для кожного українця за кордоном.

 
 
Історія волонтерства Уляни Кузик також почалась із Революції Гідності. Тоді компанія молодих дівчат почала відправляти перші посилки в Україну. Сьогодні ж за тендітними плечима роки допомоги не лише учасникам Майдану, але й українській армії, людям з обмеженими можливостями, сім'ям АТОвців, будинку пристарілих, дитбудинкам. Дівчина є начальницею управління постачання добровольчого корпусу «Правий сектор», під її опікою і бойові підрозділи, і поранені, і їх жінки та діти!
 
 

На місцевих виборах 2020 в Україні балотувалась до Львівської міської ради від партії «Громадянська позиція». Виключно в цілях посилити власні можливості у волонтерській діяльності, адже добре розуміє, як багато людських проблем можна вирішити на місцях, правильно підготувавши законопроект і проголосувавши за нього.

 
 

Перемогти так і не вдалось, та Уляна продовжує працювати на благо українцям пліч-о-пліч з однодумцями, готуючи нові проекти. Поза тим разом з чоловіком виховує двоє дітей, які народились в Італії.

Чим живе сьогодні та які плани на майбутнє у нашої героїні, дізнавалась Світлана Олексійчук.

 
Ви потрапили на Апенніни у підлітковому віці. Як сталось так, що довелось змінювати країну та як складалась ваша доля на чужині?
 

В Італію я приїхала, коли мені було тринадцять років, то була поїздка до мами на море. Літо закінчилось та я вирішила не повертатися. Спочатку дуже тягнуло додому, як і всіх заробітчан, а потім звикла.

Згодом мені знайшли роботу – я була нянькою двох дітей, через деякий час доглядала вже трьох малюків.

Вони допомогли мені швидко вивчити мову та адаптуватись. Навчання продовжила в Неаполі, відвідуючи вечірню школу.

 
 
 
В Неаполі з 2014 року ви активно займались волонтерською діяльністю. З чого все почалось? Як до цього можуть долучитись ті українці в Італії та Україні, які вперше зараз почують про таку можливість?
 

Все почалося буремного 2014 року. Так сталося, що мені потрібно було приїхати в Україну, помер мій батько, я летіла на похорон. Літак приземлився не у Львові, а в Києві. Я на власні очі побачила події, які відбувалися на Майдані. Це мене змінило назавжди.

Звичайно, я знала про все, що відбувається на батьківщині, старалася допомагати нашим військовим ще в Італії. Мої діти ходили в українську школу щосуботи, де ми часто організовували збір благодійної допомоги, але тоді не було такого усвідомлення ситуації, як після побаченого особисто мною.

У 2016 році я вперше поїхала на Схід разом з іншими волонтерами. Після того, як повернулась, вирішала створити свою благодійну організацію. Я часто буваю в Італії, тому зв’язок з волонтерськими організаціями там в мене на пряму.

 
"Кожного року ми робимо дітям наших захисників, малозабезпеченим та багатодітним сім'ям свято Миколая. Цього року у зв'язку з карантином ми вирішили передати діткам подарунки додому. У нашому списку цього року діти наших добровольців ДУК ПС з Львівщини. Хто має бажання стати разом з нами помічниками святого Миколая будемо щиро вдячні. Збираємо до 17 грудня 2020 року іграшки, канцтовари, солодощі і т.д.." - Благодійний Фонд "Уляни Кузик".
 
 

Хочу сказати, що просто жити в Україні та любити її, розмовляти на українській мові – це ще не патріотизм. Це просто норма для кожного громадянина своєї країни. З кожним днем я переконуюсь, що патріотизм – це робити конкретні справи для своєї Батьківщини, для її зміцнення та розвитку, впевнено та рішуче виступати проти тих, хто її руйнує та завдає їй шкоду.

Я не можу піти на війну та боронити наші землі так, як зараз це роблять наші хлопці та дівчата на сході України. Але я знаю що можу зробити багато чого корисного для своєї батьківщини і в тилу. Знаю що таких є багато! І немає різниці де ти зараз, в Україні чи за її межами. Головне що є такі люди де б вони не були. Вірю в нашу перемогу! Слава Україні!

 
Уляно, ви балотувались до Львівської міської ради від «Громадянської позиції». На жаль, не перемогли. Чому вирішили йти в політику, які цілі ставили перед собою та, як продовжите реалізовувати задумане без мандата?
 

Скажу відверто, я не планувала «йти в політику». Знаєте, одразу після повернення в Україну мені навіть пропонували балотуватися до Верховної Ради, та я відмовилась.

Зараз вже маю чималий досвід у волонтерській діяльності, то можу впевнено сказати, що без політики - в нас ніяк. Дуже багато залежить від впливу депутатів, від їх рішень, від того чи совісно вони захищають інтереси тих, хто їх делегував до міської ради.

Мене просили люди, яким я допомагала, спробувати свої сили, так я і наважилась. Те, що не пройшла, мене не здивувало, але й не розчарувало. Я і без мандата буду продовжувати свою роботу. Буду старатися слідкувати як виконуються передвиборчі обіцянки тих, які стали депутатами.

 
 
Уляно, а як в Італії працює депутатський корпус, ви порівнювали їх роботу?
 

О, вони в Італії значно краща ситуація. По-перше, вони там працюють за зарплату. Мене завжди дивувало чому в Україні всі так «рвуться» стати депутатом на волонтерських засадах. Тепер я розумію, що так вони лобіюють свої інтереси. Так не мало б бути. По-друге, їх часто запитують чи все виконано. В нас чомусь забувають про всі обіцянки аж до наступних виборів.

 
Після повернення в Україну, не виникло розчарування чи відчуття відчаю, наче, що не роби, нічого не міняється? Адже ви довго прожили в Італії, менталітет, швидше за все змінився.
 

Якщо чесно, то в Італії мені жилося значно легше. Так, я важко працювала, але я не мала ніяких проблем з людьми, які були поряд, чи це українці, чи це італійці.

В Україні ритм життя зовсім інший, тут все відбувається швидше, в мене майже немає вихідних. Я постійно в русі. Добре, що моя сім’я мене повністю підтримує і допомагає. Інколи опускаються руки, але я згадую тих хлопців, яким набагато важче, там – на війні.

 
 
Неаполь – дуже суперечливе місто. Я б сказала, досить небезпечне. Можу припустити, що воно неодмінно вас загартувало. Це так?
 

Ні, мені там було зовсім нестрашно. Неаполь – то мій другий дім. Тим більше, що я жила та працювала в спокійному районі Вомеро. Мене загартувало те, що я рано почала працювати.

 
Якою є українська громада в Італії. Чим вона живе та які її слабкі та сильні сторони?
 

Це гарні люди, які щиро вболівають за Україну, стараються всіма силами допомагати військовим. Я знаю цю громаду тільки з кращого боку.

 
 
 
На сьогоднішній час, підозрюю, ви остаточно вирішили будувати своє майбутнє в Україні. Які плани на майбутніх кілька років та чи продовжите свій шлях в напрямі політичної кар’єри?
 

Так, я планую жити в Україні. Здійснила мамину мрію – отримала вищу освіту на батьківщині. Моя економічна освіта вже стала мені в пригоді, разом з друзями відкрила бізнес, зараз це в минулому, бо я надала перевагу волонтерській діяльності.

В Україну зі мною повернулися діти, вони навчаються в звичайній українській школі. Мої рідні постійно мені допомагають, з дівчатами відвідуємо сиротинці, притулки, а чоловік дуже хотів йти на війну, та ми вдвох розуміємо, що більше допоможемо працюючи тут.

 
 

Ось так міняється прибудинкова територія біля приміщення Благодійний Фонд "Уляни Кузик", в якому буде відкрито надзвичайно важливий проект для міста та львів'ян "Соціальне кафе Базилік".

Уляна із подругою Уляною Дорош, разом вирішили зайнятись цією справою. 

Від області був оголошений конкурс соціальних проектів і вони, подали заявку від Благодійного Фонду. Мета проекту в тому, щоб створити соціальне підприємство і взяти на роботу незахищені категорії населення, а виручені кошти мають іти на діяльність фонду.

 
 

bottom of page