Солодкі шедеври від Ірини Дзюбан
Ірина Дзюбан — кондитер, яка створює справжні шедеври, для якої випічка тортів — не просто ремесло, а справжнє мистецтво!
Вона, як справжній майстер своєї справи, не обмежується стандартними рішеннями при виконанні замовлення на торт, а намагається знайти кращий варіант реалізації ідеї і тим самим потішити винуватця свята.
Індивідуальний підхід до вирішення поставленого завдання дає можливість Ірині створювати торт буквально будь-якої форми і прикрасити його цікавим декором. Оригінальний дизайн її тортів - нестримна фантазія майстра.
Cаме їй, як майстру, вдається максимально наблизити стилістику торта до теми свята. А веселка квітів, які Ірина вживає як кондитер, піднімуть настрій навіть самому вибагливому гурману.
В інтерв'ю Світлані Олексійчук Ірина розповіла про особливості «солодкої професії», свій особистий досвід в кондитерському ремеслі, переїзд в Італію, волонтерство та багато іншого.
Розкажіть нам, як розпочиналась ваша історія в Італії. Чому ви вирішили переїхати, та як проходив період адаптації?
О, тут така цікава ситуація з моєю історією в Італії. Скажу відверто, я сюди їхати не планувала. Перебувала в декретній відпустці з дворічним сином, чоловік непогано заробляв, працював на Укрзалізниці, потреби в заробітках не було. Ситуація склалась так, що мені потрібно було підмінити маму. Вона якраз працювала в Італії, мала дуже хорошу роботу, але хотіла приїхати на короткий час в Україну. Вона ж і попросила мене приїхати їй на заміну.
Ми порадились з чоловіком, дійшли згоди, що на два місяці таки поїду. Виготовили документи, отримала візу. Приїхала, а на роботу мене не взяли. Мама працювала в університеті, і, хоча там навчались наші українські священники, і я могла б працювати без знання мови, на таку роботу потрібний офіційний дозвіл на працю.
Фактично, я опинилась без роботи. Додому повертатись без грошей не хотілося, треба було хоча б гостинці рідним привезти. Тому вирішила шукати роботу. Мама не поїхала, відклала свою відпустку та допомогла з пошуками.
Незабаром роботу знайшли. Довелось працювала з дітьми, доглядати їх, бавитись з ними. До речі, завдяки малечі я швидко вивчила мову. Вони часто насміхались, коли я неправильно говорила, приходилось брати словник, перевіряти, виписувати невідомі слова. Ми часто разом вчили пісні та віршики. Я закінчила факультет іноземних мов, тому мені це було легко, а от психологічно — дуже важко. В цій родині я була служницею, постійно відчувала моральний тиск. Доглядала за чужими дітьми і думала, як же там моя дитина.
Знала, що чоловік все зможе, бо й раніше він мені допомагав з сином, але як і будь-яка мама постійно хвилювалась. Приходив вечір і всі мої думки були там, разом із ними.
Два місяці промайнули, а додому я так і не повернулась. В той час в чоловіка змінилась ситуація на роботі, зарплату зменшили, почались скорочення. В нас був кредит і розпочате будівництво будинку. Тут ми й почали задумуватись, щоб він приїхав до мене в Італію.
Як ви вирішили присвятити своє життя кондитерській справі та ласощам. Робота для Вас — це ремесло чи творчість?
Після приїзду чоловіка у нас виникло багато незручностей — він довго не міг знайти стабільну роботу, перебиваючись одноденними заробітками, а я, працюючи та живучи в сім’ї, могла вийти тільки в неділю. Ми почали шукали кращі умови, щоб можна було частіше бачитись.
Незабаром нам таки пощастило – знайомі знайшли сім’ю, де потрібно було сімейну пару на роботу. Питання з житлом було вирішено — ми жили самі на віллі за містом. Чоловік доглядав за садом та собакою, а я прибирала й доглядала за дітьми в Римі, а ввечері поверталась на віллу до чоловіка.
Маєток вихідними здавався в оренду на святкові заходи – весілля, Дні народження.
Ми працювали практично без вихідних, інколи могли мати вільний день серед тижня. Віллу орендували для свят, я допомагала на кухні, виконувала нескладну роботу – мила посуд, бо італійці вважають, що якщо в тебе немає відповідної освіти, то професійну роботу тобі не довірять.
З часом шеф-кухар кейтерингу (галузь громадського харчування, пов'язана з наданням послуг на віддалених точках) почала доручати мені складнішу роботу — я допомагала їй з фруктами, солодощами.
І тут найцікавіше – його величність Випадок.
Одного недільного дня на весілля привезли торт — весь пошкоджений, зовсім нетоварного вигляду. Я не знаю, як так можна було везти цей торт, що всі три яруси виробу опинились окремо один від одного. Шеф-кухар розплакалась, фактично не було що дати гостям, молодята були б дуже розчаровані. Тоді мені спала на думку ідея прикрасити вже зібраний нами торт живими квітами. Вона побігла стрімголов у квітковий магазин і скупила всі, що були в наявності. Я прикрасила торт і свято було врятовано. Шеф-кухар була вражена з якою легкістю та впевненістю мені вдалось врятувати ситуацію.
Згодом, коли ми продовжили працювали разом, вона часто наголошувала, що мені треба спробувати себе в кондитерській справі, але порадила вчитись. Для італійців дивно, що ми без освіти та можемо робити багато різних речей. Якщо італієць електрик, то кран полагодити він не зможе, для них це норма. В нас, в українців трохи по-іншому, правда, ж?
Шеф-кухарю Сеньйорі Паулі, я завдячую ідеєю змінити своє життя. Саме вона підштовхувала мене перекваліфікуватися з посудомийки на кондитера. Постійно, коли мене бачила запитувала, коли ж я піду вчитися. Я довго думала над цим, бо в основному пекла для душі, для своїх близьких та друзів, і не збиралась серйозно цим займатись. Якщо в голову приходили нові ідеї, а я не розуміла як їх реалізувати, то вчилась самостійно, шукала відеоуроки, так і отримувала нові знання.
Про яку роботу ви мріяли в дитинстві?
За професією я вчитель, це й було моєю дитячою мрією. Я її здійснила — закінчила Дрогобицький педагогічний університет імені Івана Франка. В дитячому віці гралась з книжками та зошитами. Випікати любила, але навіть і не думала, що це буде справа мого життя.
Чи пам'ятаєте свій перший торт?
Так, свій перший торт я добре пам’ятаю. Це був подарунок подрузі на її 30 років. Торт у вигляді кошика з квітами. Зараз можу сказати, що він був примітивний, але на той час для мене він був як витвір мистецтва. Кошик оздобила коричневою мастикою, а зверху – їстівні маки та ромашки. На початок то було, як кажуть італійці «CAPOLAVORO» (з іт. шедевр), з мастикою тут тільки починали працювати.
Яким рецептом ви пишаєтесь найбільше?
Пишаюся всіма своїми авторськими рецептами. Зараз поясню чому. Коли почався карантин, я вирішила провести вільний час з користю для себе. Знайшла курси по виготовленні шоколаду ручної роботи, але не такому до якого ми всі звикли, а дієтичного — без цукру. Розумієте, я дуже люблю шоколад, але мені його не можна за станом здоров’я. Домашнім завданням цього курсу було приготування шоколаду за своїм авторським рецептом. Я придумала дієтичні цукерки, які можна їсти абсолютно всім – діабетикам, дітям, тим хто на дієті, дотримується правильного харчування. Це був мій перший авторський рецепт, ним, як і іншими після нього, справді пишаюся.
Розкажіть про навчання в Італії. Де навчаються цій магії?
Про навчання в Італії я задумалась після того, як мені відмовили в роботі. Якось я отримала пропозицію працювати кондитером. Проте, на самій співбесіді, в працевлаштуванні мені відмовили. Ні, не тому що я чогось не вміла, чи мої роботи їм не сподобались. Просто я не мала офіційного диплома, який би автоматично давав дозвіл працювати в кондитерській сфері. Позаду були пройдені курси, мала українські та італійські сертифікати, але цього виявилось недостатньо.
Я прийняла рішення, що треба здобути освіту. Знайшла школу «Italian Genius Academy», подала заявку, вступила, провчилась там півтора року. В нас були лекції, практичні заняття. Практику проходила в кондитерській лабораторії відомої італійської кондитерки, там запропонували залишитись на постійну роботу.
Лабораторія співпрацює із посольствами багатьох країн. Спеціалізується на випічці для обслуговування дипломатичних заходів, міждержавних церемоній. Торти завжди високого рівня, про це свідчить навіть їх розмір - 12-16 ярусів.
Знаємо, що якийсь період ви займались волонтерською діяльністю. Розкажіть чи актуально це для вас сьогодні.
Так, волонтерська діяльність мені до душі. Стараюсь допомагати армії й дітям на лікування. На волонтерських засадах працювала перекладачем в Римському військовому госпіталі, де перебували на лікуванні наші воїни, була присутньою на кількох операціях. Надавала послуги перекладача при організації по протезуванні наших військових.
Моя волонтерська робота розпочалась з дзвінка сестри, яка просила допомогти знайомому військовому. Після того вже не могла зупинитись. Люди самі мене шукали, щоб передати допомогу для батальйонів. В мене є державні нагороди, але найціннішим є вдячність від самих хлопців.
Зараз навіть не згадаю всього. Якось майже два місяці організовували збір коштів для важкохворого хлопчика Матвійчика з села звідки ми родом.
В них складна історія. Знайома моєї двоюрідної сестри, ще бувши вагітною, дізналась, що дитина, на яку вони чекали, народиться з вадами печінки. Батько Матвійка був на війні. Коли дитина народилась, виявилось, що все дуже погано. На лікування треба було 129 745 євро. Часу було обмаль. Ми створили оргкомітет, організовували культурні заходи, покази фільмів, ярмарки, робили все, щоб зібрати гроші. Згадала такий зворушливий момент, коли мій син приніс свою скарбничку, щоб Матвійчику вистачило на лікування. Цей його вчинок надихнув мене написати пост про це, після того, нам почали приносити гроші саме маленькі діти, які хотіли допомогти. Всі доклали надзвичайно багато зусиль, потім виявилось, що ми зібрали на 1 тисячу більше.
Матвійка люблю, як свою дитину. Він живий і здоровий, це для мене найцінніше!
Цей період дав значного поштовху для створення в м.Самбір благодійної організації «Добрі справи», яка впродовж останніх років допомогла врятувати не одне життя.
Згодом, ми заснували Молоду громаду с.Нагірного, яка опікується доброустроєм села. Молоді хлопці та дівчата з власної ініціативи допомагають, як окремим односельчанам, так і в загальному, покращуючи умови життя в селі.
Хотілося б робити більше, є шалене бажання, але критично не вистачає часу. Відчуваю, що маю чим ділитися і допомагати, бо надзвичайно приємно, коли твої старання приносять радість та користь.
Ірина Дзюбан у соцмережах:
Instagram: https://www.instagram.com/iryna_dziuban_sweet_art/
Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100007101395118
P.S. Нам пощастило особисто познайомитись з Іриною кілька років тому, коли українська молодь в Римі організовувала благодійну акцію «Аукціон зустрічей - врятуй Янусі життя», на якому одним з лотів був майстер-клас від Ірини Дзюбан. Усі присутні навчились випікати та прикрашати капкейки. Незабутня зустріч!
