Олена Громик та "Folk dance": український народний танець в Мілані
Ця жінка вражає своєю стрункою фігурою та творчою натурою. З нею є про що поговорити, вона не тільки прекрасно танцює, а й активно займається громадською роботою.
Спробуємо дізнатися де бере натхнення неперевершена Олена Громик.
Українці - завантажуйте та гуртуйтеся!
Приєднуйтесь до нашої сторінки у Facebook UA Diaspora Italia - Сторінка української діаспори в Італії
Учасниці танцювального колективу «Folkdance»
Коли був створений танцювальний колектив «Folk dance» та чому ви обрали саме цю назву?
Наш колектив створений наприкінці 2018 року, але він має свою передісторію.
З 2014 року після подій на Майдані, нам, як і більшості українців за кордоном, хотілося чимось допомагати тим, хто захищає Батьківщину. Тому ми часто організовували різні благодійні заходи, прес-конференції з журналістами, долучались до влаштування свят, де при нагоді знайомили італійців із нашою культурою, традиціями.
Звичайно ж, на таких заходах не обходилось без танців. Тут ми зіткнулись із браком танцювальних колективів. Скажімо, в Мілані непросто знайти український танцювальний колектив. Ми часто запрошували танцюристів з Бергамо або Брешії, бувало, що колективи не могли долучитися через обставини пов’язані з часом та відстанню.
На той час я працювала викладачкою класичного танцю, маю відповідну освіту. В процесі роботи, яку я поєдную із громадською діяльністю, в мене почало зароджуватися бажання створити свій колектив в Мілані. Для цього, я зібрала дітей, яких спочатку було небагато. Ми займалися раз у тиждень майже дві години.
Мілан - велике місто, щоб привезти дитину на заняття, батькам доводилось долати чималу відстань, так як більшість мешкала на околицях міста, потім чекати дві години. І тут почалося найцікавіше, з часом до занять приєдналися майже всі мами.
Дитячий колектив проіснував близько року.
Хоч цей колектив припинив свою діяльність, потреба в танцях нікуди не ділась. Наприклад, на початку 2018 року асоціація Скалабриніанських місіонерів влаштовувала проект «Mondo in casa» і нас було запрошено представити свою країну. Суть заходу наступна – кожного року чотири різних діаспори знайомлять всіх із своєю країною, її традиціями, творчістю, кухнею.
Звісно, що для такого заходу потрібний був український танець, що було для мене своєрідними викликом. Спочатку нас було троє дорослих і двоє дітей. Ми підготували три танці. Серед них один із моїх улюблених – «Веснянка Вірського».
Саме після цього проекту, який до слова пройшов дуже вдало, я серйозно задумалась створити танцювальний колектив на постійній основі, але вже не для дітей, а для дорослих.
Перших пів року колектив постійно змінювався, бо приходили нові учасники, хтось через брак часу покидав заняття. В 2019 році мені вдалося сформувати кістяк нашої танцювальної команди. От така от історія. І вона тільки починається.
Щодо назви нашого колективу, то тут все просто. Ми шукали щось мелодійне і доступне для вимови та сприйняття як українцям, так і італійцям. На нашу думку, «Folk dance» - назва, яка викликає приємні асоціації.
Як проходять ваші репетиції, зустрічі? Для них у вас є окреме приміщення?
В докарантинні часи ми збирались щочетверга ввечері, займались дві години, іноді трохи більше. Кожна репетиція ділиться на дві частини. Спочатку – розігрів, народний екзерсис (комплекс тренувальних вправ, які складають основу народного танцю), а потім вправи на пластику, рухи по діагоналі, партер. Друга частина - повторення рухів, вивчення нових, і праця над етюдом або танцювальними композиціями. Зараз в нас продовжуються заняття, щоправда це відбувається онлайн.
З приміщенням нам дуже пощастило. Воно в центрі Мілану. Місце для репетицій нам люб’язно надає церква «Санта Марія Дель Карміне». Саме після спільного заходу «Mondo in casa», її представники стали нашими партнерами. Я дуже рада, що доля нас звела. Ми платимо тільки комунальні послуги (благодійний внесок).
Яким чином формується репертуар?
Ми ще зовсім молоді, тому я навіть рідко вживаю це гучне слово. Перший наш танець – жіноча партія Гопака. Саме цей танець ми виконували біля собору Дуомо.
В мене було багато планів щодо нових танців, але 2020 вніс свої корективи.
Щоб вивчити один танець, потрібно чимало часу, треба постійно відточувати рухи, синхрон, роботу в команді. Ми не припиняємо репетирувати. Хотілося чогось ритмічного, веселого, тому розучували два танці: «Чобітки» і «Палала зірка».
З жовтня ми відновили заняття в залі. Одразу почали вчити гуцульський танок, але прийшлось знову перейти в режим онлайну. Ми готуємо навчальний ролик для ще одного нашого проекту. На черзі «Веснянка Вірського» і «Подолянка».
Скільки на сьогодні у вас артистів? Хто ці чарівні дівчата?
На даний момент нас одинадцять, одинадцять членів танцювальної родини. Всі ми з нетерпінням чекаємо закінчення карантину та спаду захворювання, щоб знову частіше бачитися і танцювати.
Всі дівчата працюють, більшість на декількох роботах до пізнього вечора. Мені б хотілося розповісти бодай пару слів про кожну учасницю, я дуже ціную кожну з них.
Ліана Коваль – за освітою вчителька, родом з Києва, багато років займалась бальними танцями, вже 20 років живе в Італії. Вона була однією із тих мам, яка спочатку привела свою дитину до мене в зал, а потім залишилась
в дорослому колективі.
Ліана найперша з ким я познайомилась в Італії. Вона відкрита, добра і вірна подруга. Завжди вислухає, прийде на поміч і підставить плече. Для мене честь мати таку подругу!
Анна Медведюк – вона теж з Києва і вже має танцювальний досвід. В Києві танцювала в ансамблі «Перлина» два роки. В Італії працює 3D дизайнером, крім танців, вона ще й займається нашими соцмережами facebook та instagram.
Щоб ви розуміли її бажання танцювати, скажу тільки, що аби потрапити на репетицію, після роботи вона долає відстань в 50 км. Я пишаюсь цією тендітною і гарною дівчинкою, вона неймовірна і має велику силу волі.
Лідія Галичанська – родом із Буковини (с. Клішківці Хотинського району), за освітою акушер, працювала в Італії за спеціальністю. Вона вкладає душу не тільки в танці, а ще й пише вірші та прозу, часто робить неможливе - сама шиє костюми для усіх учасників колективу. Словами мені важко передати, що я думаю про неї, бо іноді мені здається, що вона - це я (сміється) або навпаки, ми дуже схожі характерами і я відчуваю її підтримку в усьому. Вона для мене і для колективу, як надійний острівець серед океану.
Світлана Корнутич – народилась на Хмельниччині, вже 16 років живе в Італії. Вона прагне популяризувати та розповсюджувати українську культуру по всьому світу через танець, пісню чи музичний твір. За освітою вона фінансист, в неї за плечима 10 років військової служби в відділі кадрів. Неймовірно добра, тендітна та завжди привітна. Має велику силу волі й бажання навчитись танцювати. Я дуже її ціную і люблю.
Тамара Митрицька живе в Італії вже 10 років. Працює з дітками. Теж має танцювальний досвід. Відкрита, лагідна, наполеглива і дзвінка. Дуже любить танцювати, в колективі по-справжньому відпочиває душею і тілом, репетиції та виступи для неї - можливість рухатися і рости ментально.
Ірина Ольчевська називає нашу команду своєю сім’єю. Ця жінка каже, що, як чує музику, то ноги самі простяться до танцю, а коли одягає український стрій - відчуває свято, красу та величність. Народилась в Чорткові, що на Тернопільщині, за професією юрист, в Італії з 2007 року. Мене ця дівчинка багато чому навчила, вона завжди врівноважена, лагідна та цілеспрямована. Всі вправи виконує чітко та з душею.
Ірина Прокоп’юк родом з Чернівецької області, в Італії 5 років. Ще з дитинства танцювала українські народні танці, ними займалася в школі та в інституті. За кордоном почалося інше життя і на першому місці опинилася робота. Весь цей час їй хотілося співати й танцювати, тому дуже зраділа, коли дізналася про колектив, а згодом й стала його частиною. Вона каже, що це, як ковток свіжого повітря і щастя, бо мрія почала здійснюватися. Іринка наймолодша учасниця в нашому колективі, але її вміння «ловити вправи на льоту» мене вражають. За короткий термін вона змогла вивчити все, що ми вчили рік, вона дуже наполеглива і просто неймовірна.
Наталія Стасюк. Багато років в Італії, ми знайомі вже давно. Саме вона придумала фестиваль «УКРО», який тепер крокує по всій Італії та й в Україні про нього вже чули. Я ціную її дружбу і щаслива, що вона член нашого колективу.
Юлія Костіна – дуже неординарна дівчина, вона родом з Росії. До України немає ніякого відношення, корінна росіянка. За освітою інженер з душею хореографа. Ми познайомились випадково, але ця дівчина підкорила моє серце, в ній є щось таке добре і яскраве, що зігріває душу. Каже, що Україна її завжди приваблювала музикою, танцями і гоголівськими персонажами, а ще цікавими словами з української мови.
Пані Валентина разом з Оленою
Валентина Гусарук з Херсону. Дуже весела і талановита жінка (ми ніжно називаємо її щебетушка), вона пише вірші. Той вірш, що на початку відео нашого танцю біля Дуомо, то її авторський вірш, який вона і продекламувала. Це наша запальничка та голос душі колективу. Вірші для нашого календаря написала теж вона.
І я – Олена Громик. Не дуже люблю говорити про себе (сміється). Народилась в Коломиї, закінчила там балетну школу, я хореограф класичного танцю. Після балету три роки танцювала у всесвітньо відомому ансамблі народного танцю «Покуття» під керівництвом Дани Демків, яка є не тільки заслуженим працівником культури України і балетмейстером, але й етнографом. Маю ще одну освіту – економічну. Це трохи незвичне поєднання, я працювала і по другій спеціальності, але моє покликання – танці. В Італію переїхала у кінці 2012 року.
Ми з дівчатами в дружніх стосунках, часто відпочиваємо разом, подорожуємо, в нас є спільний чат, де ми щоденно спілкуємося, підтримуємо одна одну. Ми справді, як одна родина, я багато чому вчусь у них, тому, що кожна має щось своє неповторне, вони всі давно і надійно оселилися в моєму серці.
Надихають нас люди. От, наприклад, Ірина Луць, яка є президентом асоціації «Ucraina Più Milano» і членом нашого колективу. Хоч вона і не танцює разом із нами, але допомагає у всьому, долає всі бюрократичні перешкоди, підкладає плече у будь-яких ситуаціях. Саме їй належить ідея надрукувати чудові календарі з нашим колективом на 2021 рік. Вона моя надійна підтримка і опора, без неї не було б ні колективу, ні наших заходів.
"Ідея створення колективу моя, але наш гурт живе, працює і танцює тільки завдяки нашим спільним зусиллям! Ми сім’я і в цьому наша сила!" - зазначає Олена.
Як керівник художнього танцювального колективу, які труднощі виникали у вас в процесі діяльності?
Я стараюся не помічати труднощів, долати перешкоди з усмішкою. Але це не означає, що ми не зустрічаємося з проблемами. Однією із найбільших проблем є пошук музики. Зазвичай для екзерсису потрібний акомпанемент живої музики. На жаль, поки що це тільки мрія. Я шукаю музику в інтернеті, але справді якісного неміксованого продукту там дуже мало.
Друга проблема – це костюми. Ми їх шиємо самі, нам не вистачає вибору тканин, часто просимо родичів чи знайомих дістати нам щось з України і надіслати сюди. А це займає чимало часу. Це саме стосується взуття та аксесуарів. Скажімо, чобітки ми замовляємо в Запоріжжі, а вінки нам виготовила під замовлення чудова майстриня Іванна Боцян. Ми пишаємося, що виступаємо в тому, що зроблено в Україні.
Приміщення – це теж проблема. Звісно, дуже добре, що в нас є де займатися, але воно не адаптоване для заняття танцями, бо там проходять й інші важливі заходи. Ми б хотіли дзеркала, станки. А ще, ми часто зустрічаємося з браком коштів, тому ми б дуже зраділи підтримці меценатів.
З радістю візьмемо в колектив хлопців з України.
За недовгий час існування колектив досить активно проявив себе, які з досягнень для вас є найдорожчими? Над чим працюєте зараз?
Ви знаєте, я не можу виокремити щось одне. Для мене кожен концерт – вже досягнення. Найбільше ціную ті події, де випадає нагода танцюючи, допомогти важкохворим дітям. Звісно, мені, як хореографу, приємні досягнення та завойовані нагороди. Серед останніх – перемога на міжнародному онлайн-конкурсі «Ти в серці моїм, Украіно!» в Києві. Конкурс організований Департаментом культури Київської міської держадміністрації, центром народної творчості та культорологічних досліджень, Київським міським осередком національної хореографічної спілки та асоціації діячів естрадного мистецтва України. Мені дуже приємно, що саме вони нам запропонували взяти участь у конкурсі.
Як вплинув коронавірус з карантинними обмеженнями на діяльності «Folkdance»? Та які плани на 2021?
Карантин зашкодив нам провести скільки гарних заходів, запланованих раніше. Але, можливо, це знак, що до них варто готуватися ще ретельніше і цей час треба сприймати, як подарунок. Планів багато, найперше, вивчимо до кінця «Веснянку» та «Подолянку», брати участь в усіх заходах, які планувались ще раніше. Вірю, що все зможемо, головне - здоров’я, якого зичу всім читачам.
фотографи світлин колективу на площі Дуомо: Vladimir Tykhonov та Alessandro Businaro