Олександра Лукань - ліцензійний гід в Римі та регіоні Лаціо
Рим – вічне місто, воно завжди займало особливе місце серед європейських столиць. Це місто - символ, місто - першоджерело, де зародилася Західна цивілізація.
Історична та культурна спадщина Риму - безцінна. На кожному кроці туриста чекають архітектурні та культурні шедеври. Рим - це не тільки легендарний Колізей і скарби музеїв Ватикану, історичні руїни Капітолію і чудові фасади барокових вілл. Все місто можна розглядати як музей просто неба, на його вулицях і площах мешкає історія трьох тисяч років розвитку цивілізації, мистецтва і культури.
Сьогодні, Світлана Олексійчук познайомить нас з Олександрою Лукань. Жінкою, чиї індивідуальні екскурсії Римом та Ватиканом переносять усіх туристів у паралельний вимір античності, а найзагадковіші вулички відкривають усі секрети.
Історія приїзду до Італії кожного українця – індивідуальна. Завжди цікаво дізнатись «Чому» та чи інша людина вирішила так кардинально змінити своє життя, виїхавши закордон. У Вас було досить насичене життя в Україні. Ви професійний історик, в минулому - викладач, автор та ведуча історичних і краєзнавчих телевізійних програм. Чим Італія Вас привабила? І з яких слів Ви б розпочали писати свою італійську історію?
З чого я б почала писати свою «італійську історію»? Мабуть, із слів любові і подяки. Я вдячна італійській землі, її сонцю, природі, морю, а ще доброзичливості і толерантності італійців, досі намагаюсь перейняти ці риси їхньої ментальності. Мене переповнює вдячність до МОГО Риму в сплетінні історій якого, вимальовується і моя маленька історія.
Всесвіт вміє обирати шлях для кожного. Головне вміти дослухатись.
Я дослухалася – і прийняла запрошення приятельки, яка мріяла про відкриття етномагазину в Італії. На той час, за станом здоров’я, в мене було звільнення медкомісії на рік від основної роботи, тому радо прийняла пропозицію Оксани допомагати їй. Я приїхала в дім її родини в містечку Альбано, неподалік від Риму. Перший місяць всеціло була захоплена відчуттями ейфорії від знайомства з Італією.
Сьогодні, навіть через 15 років по тому, пам'ятаю запах ранку в провінційному місті, смак першої кави в барі, мелодію пісні та голос Джіджі Алесьйо. Це були надзвичайні відчуття.
Згодом виявилось, що з відкриттям магазину не все так просто, тому я наважилась реалізовувати себе в Італії самостійно.
Після цього Ви переїжджаєте до Риму?
Так, прийняла рішення переїхати до Риму, що виявилось дуже вдалим для мене. Тут, наче, чекали недільні заняття історії, при Українській церкві в Римі, з українськими дітками, знайомство з гарними українцями, що давно оселились в Італії. Вони допомогли із працевлаштуванням.
При всіх моїх поважних посадах і роботах в Україні, я не соромлюсь тих трьох-чотирьох місяців мого становлення в Італії і заробітку коштів на прожиття, працюючи один місяць Мері Поппінс і три місяці помічницею в чудової бабусі Неллі, яка стала мені і бабусею, і порадницею, і багато чому мене навчила. З вдячністю її згадую.
Тоді я наполегливо вчила мову, брала активну участь у всіх громадських починаннях церкви, Українського Посольства в Італії, Посольства України при Святому Престолі, збирала однодумців і переконала їх офіційно утворити спілку українців в Італії (ця справа завершена по домовленості іншою людиною).
Писала статут, зробила чимало напрацювань, а ще, познайомилась з цікавим виданням - першим українським журналом в Італії. Все чудово складалось і тут закінчується моя віза.
На той час я вже мала пропозицію очолити «Форум» - україномовний журнал в Італії, про який вже згадувала. Повернулась в Україну, щоб відкрити трудову візу для роботи редактором та приїхала знову вже на нову посаду.
На жаль, за браком фінансування, через рік журнал вимушено призупиняє роботу. Я переїхала до Мілану, працювала перекладачем. Там отримала дозвіл на проведення приватної діяльності, так звана «partita IVA», куди, на всяк випадок, вписала таку діяльність, як обслуговування туристів.
В мене не було жодних напрацювань на цій стезі, чому я написала подібне? Мабуть, щоб таки повернутись до Риму, який не відпускав мене.
Я повернулась до Риму з великою любов’ю до цього міста та шаленим бажанням працювати, знайомити інших з його красою.
фотограф: Марія Корнілевська kornilevska.com
В професії ви вже давно. Як мені відомо, ви чи не перший україномовний ліцензований екскурсовод у Римі. Очевидно, вам довелось навчатись в Італії, щоб отримати ліцензію. Розкажіть про це.
Так, в професії я давненько, мушу сказати, що шлях до неї був нелегким.
Виявилось, щоб працювати екскурсоводом дозволу на підприємницьку діяльність - недостатньо. Для роботи в римському туризмі необхідна низка інших дозволів, отримати які можна тільки після успішного проходження всіх бюрократичних бар'єрів і неймовірно складних іспитів. Таких явищ, як «купити» дозвіл, екзамен, диплом тут просто не існує.
Вихід один - наполегливе навчання, робота над собою та віра у Вищі Сили.
Мій титул ліцензованого україномовного гіда в Римі, здається, справді був першим, де основною мовою спілкування записана - українська. Потім з'ясувалось, що я не є першим гідом з України. Декілька моїх колег на той час, вже працювали в Римі. Щоправда, я вважала їх росіянками, мабуть, тому, що донедавна рідко хто акцентував своє українське походження. Зараз, здається, всі говорять, що з України, але тільки декілька гідів, зокрема, з моєї подачі, проводять екскурсії українською.
Я ж позиціонувала себе як україномовний гід в Римі та Ватикані, продовжую це робити і зараз.
Знаємо про вашу державницьку позицію, за що дуже Вам вдячні. Чимало українців асимілюються до нової країни та починають не помічати, що коїться в країні їх народження. Чи помітили ви, що ставлення до України в Італії за останні шість-сім років дуже помінялось, до українців зокрема. І чи доводилось вам переживати незручні моменти у зв’язку з національною приналежністю?
Так, найчастіше всього проводжу екскурсії саме українською, але буває, що й іншими мовами. Як правило це відбувається на замовлення моїх VIP клієнтів з інших країн, з деякими з них доля подарувала мені дружні стосунки.
Багато моїх екскурсій - не тільки улюблена робота, а чудові теплі зустрічі в колі багаторічних друзів, що повертаються до Риму і ділять зі мною радість зустрічі з особливим, неймовірним містом.
Коли є необхідність працювати з антеною в руках, щоб мене побачили (при більшій кількості екскурсантів), то на моїй антені вгорі красується український прапор.
Я гонорово проходжу з моїми гостями по Риму і кожен раз окрім «Слава Україні!», чую: «Україна! Київ!». І це я чую саме від Італійців. Нас знають, нас впізнають і відрізняють.
Я особисто не пригадую випадку негативного чи зневажливого ставлення до мене, чи моїх гостей з України. Жодного разу не відчула сорому в зв'язку з моєю національною приналежністю. Жодного разу, навіть жартома, не спостерігала у моїх клієнтів незручної для мене поведінки, на зразок, запитання до офіціанта в ресторані – «А чому ти не розмовляєш моєю мовою».
Чи бувають непорозуміння? За усі роки – декілька, але вони не прив’язані до походження туристів. Найпам'ятнішим було, коли я проводила екскурсію високоповажній делегації, що приїхала до Риму для отримання премії імені Омеляна Ковча. Мене попросили провести екскурсію за півтори години ускладненим маршрутом, на який мало б піти більше часу, ніж на звичайну екскурсію, яка зазвичай триває 3-4 години. Ох, і нахвилювалась я тоді. І - винесла урок. Не можна пісню, яка триває 10 хвилин проспівати за 3 хвилини. Ще один висновок - маю навчитися говорити «ні».
Який він, сучасний турист? Це молоді чи вже більш зрілі люди? Ми знаємо вам доводилось проводити екскурсії для досить високопоставлених політиків та спортсменів. Розкажіть про цікаві знайомства, які подарувала вам професія.
Хто вони, мої друзі і мої туристи? Це насамперед - українці з України, Канади, США, Німеччини, Ізраїлю, Великобританії, Польщі, Росії, з усього світу. Серед них є молодь 25-35 років. Багато сімейних пар за 40 років. Більшість із них - самодостатні особи, з певним рівнем освіти і статусом. Багато, дуже багато яскравих зустрічей та екскурсій відбулось із відомими людьми - Президентами країн, політиками, академіками, ректорами і викладачами, медиками, священнослужителями, зірками сцени та спорту. Проте, найчастіше мої гості та Риму – це групи друзів, різного віку та сімейні пари. Буває - з маленькими дітками. Дуже люблю такі екскурсії. Працювати із сімейною екскурсійною групою, де є діти, маленькі, чи шкільного віку, насправді складно. Тут, окрім інформаційних знань, мають бути і педагогічні вміння, і психологічні.
Відповідальним є проведення тематичних екскурсій для фахівців - істориків, мистецтвознавців, теологів, архітекторів. Без сумніву, кожна така екскурсія, ще й екзамен на професійність.
Смішний і пам'ятний момент для мене, коли після екскурсії у Ватикані, Сікстинській капелі та Соборі Святого Петра, український Єпископ (уявляєте, як проводити тематичну екскурсію у Ватикані для священнослужителів?) підбадьорливо для мене подякував і пожартував: «не кожен священник так казання в церкві каже, як ви нам сьогодні провели екскурсію». Я не хвалюсь, а просто ділюся цією радістю від почутого, бо його слова є важливими для мене до сьогодні. Маю й пам’ятні подарунки, які дуже дорогі для мене: вервиця від Єпископа, годинник із тризубом - подарунок від п’ятого Президента України, який ношу постійно.
Цікаво чи бували у Вас в процесі екскурсії непорозуміння, чи, можливо, дивні бажання клієнтів?
Дивні історії, пов'язані із моїми гостями, чи їх бажаннями? (Задумалась).
Про неможливий скорочений варіант екскурсії в Римі я вже говорила. Це бажання було викликане, мабуть, нерозумінням величі Риму і того, що гарна екскурсія, як гарна п'єса - має пройти всі етапи свого розвитку до кульмінації і отримати гідне завершення. На одному диханні, звісно. Чи то, екскурсія-вистава в гладіаторській школі, чи оглядова пішохідна, чи - на машині, чи на гелікоптері. О, гелікоптер – то зараховується за дивне бажання туристів?
А взагалі - проведення індивідуальних екскурсій, мабуть, є складнішим, ніж, робота із групою. В приватній розмові, окрім зворотного зв'язку, який, звісно має бути і з групою, в індивідуальній екскурсії, буває переходить в науковий диспут.
Пригадую, одну з моїх перших індивідуальних екскурсій. Туристка Юля - дуже ерудована. Ставить мені багато запитань від «а хто це, чиїм іменем назвали ось цей провулок, довжиною 10 метрів?», до - розкажіть про «жовтневого коня»! Останнє питання було для мене на засипку. Пообіцяла розповісти наступного дня. Не спала вночі і знайшла згадку про того коня в одному з історичних романів.
З того моменту зрозуміла, що для проведення індивідуальних екскурсій на відповідному рівні, маєш володіти величезним об'ємом знань.
До речі, з туристкою Юлею приятелюю досі. А дякуючи її чоловікові - равину, я дізналась (на практиці), що равини-іудеї можуть заходити в Сікстинську капелу в кипі.
Не будемо питати про визначні пам’ятки Риму, про них достатньо багато говориться. Цікаво, яке ваше улюблене місце в столиці Італії та чому. А ще, якби у людини була можливість відвідати лише одне місце в Римі, куди б ви порадили відправитись?
Хм, Ватикан, його територія, є для мене одним із улюблених місць в Римі. Можливо, тому і екскурсії виходять особливими.
Безмежно люблю пагорб Палатин і Авентин. Відпочиваю, споглядаючи із саду Троянд на залишки Античного Риму. Трепетно проходжу по Римському Форуму. Будь-які негаразди витісняє шум води римських фонтанів. Всіх! Вони прекрасні без винятку! Як і Римські площі. І музеї! Галерея Боргезе, Капітолійські Музеї, Палаццо Массімо, Вілла Джулія. А чого вартує прогулянка по віллі Боргезе, чи запаморочливий вигляд на Рим з пагорба Джаніколо! А середньовічній Трастевере, де кожен камінець зберігає історію із глибин сторічь, які вам хоч трохи може передати талановитий екскурсовод.
А чого вартує історія Рафаеля! І Пантеону, де він спочиває! Мікеланджело! Берніні та Бороміні! Щиро люблю маленькі, незнані для широкого туристичного загалу вулички, закутки і дивні церкви. Я неймовірно захоплена усім цим. І ділюся із моїми туристами. Все, про що розповіла вище і є моїми улюбленими місцями. Чи можна щось виділити. Можна. Словами «Roma-Amor».
В своїх екскурсіях по Риму ви завжди проводите туристам паралель з історією України. Наскільки близькі ці дві країни та чи відомо вам, яке місце відіграла Італія в житті видатних українців (Гоголь, Леся Українка, Соломія Крушельницька, Марко Вовчок)?
Українці захоплюються, коли в моїх екскурсіях проводжу паралель між Україною та Італією. А розповідати є про що! Починаючи від найдавнішого спільного письма - клинопис (де Трипільстка культура, а де - етруски), від неймовірно потужного символу свастики (знову - Трипільці та етруски), до - відомих українців, які залишили вагомий вклад в Римі і для Риму:
Йосип Сліпий, Сафрон Мудрий, Блаженний Йосафат, Іван Франко, Грушевський, Соломія Крушельницька, Томаш Сосновський, Гординський, Партеній Павлик, екзальтована красуня Марко Вовчок, до речі, про її незвичайні історії в Римі ходять легенди.
Не можу не спитати про Ватикан. Подейкують, що за міцними стінами приховую таємниці не одного століття. У середньовіччі саме звідси керували всією Європою. Та й сьогодні багато хто вважає, що Ватикан залишається головною штаб-квартирою найбільш впливових таємних товариств світу. Істинний текст Біблії, Євангеліє від Юди, колекції скарбів та таємна бібліотека. Що з цього вигадка, а що правда?
Легенди про Сікстинську капелу, Ватикан, його бібліотеку та безцінні скарби, напевне, вічні. Більшість із цих легенд є правдивими. І про неймовірні документи, які тут знаходяться і про складність отримати до них доступ і про роль Ватикану, релігійних орденів, таємничих і реальних Ілюмінатів)) та, зокрема, Папи Римського в процесах історичного розвитку людства. Все це актуально і сьогодні. Можливо, навіть, сьогодні, як ніколи раніше.
Деякі цікаві факти, припіднімаючи завісу таємниці, розповідаю на моїх екскурсія. Звичайно, в доступному мені обсязі - не настільки великому, бо таємниці у Ватикані таки вміють зберігати.
У Вас позаду щасливі роки перебування в Італії. Щоб ви побажали нашим читачам, які випробовують долю на теренах Італії?
Можливо, видамся вам смішною, але користуючись тим, що нас прочитають українці в Італії, хочу подякувати всім, хто зустрівся мені на шляху «Roma-amor»: Оксані та Михайлові, з дому яких я зробила перші кроки по італійській землі, Владиці Іринею Білику, Олесю Городецькому за бабусю Неллі, Іванові та Ірині Максимовичам, Сергієві Хоменкові, українським діткам в церкві, для яких недовгий період читала історію України, українським жінкам-заробітчанкам із церковних громад на Кавурі та Святої Софії, з якими звела мене доля і для яких я з радістю проводила і проводитиму благодійні екскурсії. Раїсі Комаренко (вона, мабуть, не сподівається на ці слова і не підозрює, що її посмішка і лагідне слово ставали для мене великою підтримкою). Моїй дорогій Галині Мерені, колезі і подрузі. Ну, і звісно, дякую Силам Всевишнього і Всесвіту - складному, простому і багатогранному. Із шляхами незвіданими-незнаними, де так важливо - знайти свою правильну, стежинку. Чого бажаю всім читачам, особливо в цей складний час.