Ніна Бажура: усі мої книги об'єднує віра в те, що життя може дивувати!
Кажуть, що читання — це найкраща профілактика стресів. А як же пишуться книжки, як живе сучасний письменник?
Давайте спробуємо привідкрити цю завісу, поспілкувавшись із письменницею Ніною Бажурою, авторкою книжки «Володар Жахів. Характерницька сила» (2018), збірки казок «Суничні казки від Ніни Ягоджинської» (2019), співавторкою книжок «Приготуй мені гарячого глінтвейну» (2019) та «Потайсвіт» (2020), переможницею конкурсу «Фонтан казок», мамою трьох дітей, яка зараз мешкає в чарівній Тоскані.
Письменниця працює під псевдонімом Ніна Ягоджинська. Рано відкрила для себе задоволення читати, певно, десь років у шість. У десять вже зачитувалась всім, до чого могла дотягнутися. Тоді ж спробувала писати вірші (їх навіть друкували в районній газеті). Наразі має багато написаних, але не виданих творів. Щоправда, поезії більше не пише, більше любить дитячі казки і підліткову прозу. Обожнює своїх трьох дітей-підлітків, як і вони її. Тож, як проходять творчі будні молодої письменниці, дізнавалась Світлана Олексійчук.
«До цих пір дивуюся, що насправді пишу книги, бо це завжди було з категорії тих мрій, які "нездійсненні і фантастичні" 🌷🤓. Але попри все, їх вже три 🐨🐾. Дитяча, підліткова і доросла, що, до речі, зовсім не правильно з маркетингової точки зору, бо ж треба обрати одну цільову аудиторію і працювати тільки на неї😎. Ці книги єднає тільки одне - віра в те, що життя може дивувати» - признається у своєму instagram письменниця.
Ніно, признавайтесь, де краще пишеться в Україні чи в Італії?
Мені пощастило жити в цих обох чудових країнах. Тож, тепер я можу впевнено сказати, що письменник - письменник всюди. Натхнення є скрізь, і в кав’ярні на віа Браманте, і на озері Синевир у Карпатах. В Італії мені легше пишуться дорослі тексти, а в Україні – дитячі. Але пояснення цьому феномену наразі не маю, тож просто відкладаю його до стосика таких же незрозумілих речей, як от НЛО, наприклад, або шалена популярність відео, де люди просто їдять перед камерою (сміється).
Україна для мене рідна, Італія - нова й цікава. Якщо встигнемо зробити переклад моїх рукописів італійською, спробую в наступному році подати деякі з них на тутешні літературні конкурси.
Як ви поєднуєте роль письменниці зі своїми повсякденними обов'язками? Це заважає працювати чи, навпаки, допомагає?
Чудово поєдную роль письменниці із повсякденними обов'язками. Зазвичай, працюю вдень, а пишу ввечері й вночі. Хоча інколи ці сторони мого життя перемішуються.
Кілька днів тому в мене згорів гарбузовий пиріг. Чомусь не спрацював таймер. І от, я відчиняю вікно, аби провітрити кухню, і ловлю себе на тому, що подумки відмічаю деталі, які варто було б використати для опису цієї ситуації. Ну от раптом в якійсь наступній книзі в когось підгорить пиріг? Це ж треба і запах відмітити, і зовнішній вигляд випічки, й емоції головної героїні, і клуби чаду. Їх, до речі, найбільше зібралося під стелею, а над підлогою майже й не було. Так, я роздивлялася спеціально для котроїсь із майбутніх книг (сміється).
На щастя, моя письменницька натура не заважає мені працювати. Вона просто зберігає мій душевний спокій і дає змогу не приймати близько до серця життєві негаразди.
«Музика грає, діти бігають, зі сцени вітають місто з Днем народження, виступають танцювальні колективи, співаки. Я сиджу на лавочці під каштанами, п'ю каву і насолоджуюсь святом. Згадую, чи взяла вологі серветки, бо щось мені забажалось солодкої вати. І раптом - та-дам!- зі сцени звучить моє ім'я! Разом із прізвищем та по-батькові. Ще раз прокручую в голові почуте - точно я! Ну, звісно, спішу до сцени, бо ж далеченько сиділа. На вручення нагород. І раптом згадую, що в руках в мене кава 😊😱. Не оглядаючись, креативненько тицяю її якійсь незнайомій людині і поспішаю далі 😂. Отримую подяку за те, що я молодець, отримую назад свою каву і щаслива йду по солодку вату 😉. Побільше б таких стресів, у такому форматі, щоб і у формі себе тримати, і настрій гарний 😀» - спогади письменниці з instagram.
Що надихає писати? Ваші історії беруть свій початок з реального життя чи все оживає на папері завдяки фантазії?
Інколи натхнення з’являється від дуже несподіваних речей. Наприклад, від прочитання статті у Вікіпедії, від фентезійної обкладинки журналу чи від кумедного собаки із відеокамерою на шиї.
Якщо ви придивитесь, то побачите, що сюжети ненаписаних історій буквально скрізь. Якщо я побачу на лавочці забуту кимось парасольку, в першу чергу я подумаю: цікаво, про що задумався власник, чому він про неї забув. А що, якщо... Або, цікаво, де вже побувала ця парасоля, відколи її виготовили на фабриці, свідком яких подій ставала? А що, якщо... І оце «а що, якщо...» - мій вічний двигун натхнення.
Пишу тільки про вигаданих персонажів в уявних ситуаціях. Мої друзі та знайомі можуть спати абсолютно спокійно, їхнє життя так і залишиться приватним (сміється). Всі написані мною історії народжуються виключно в моїх думках.
Чи пам'ятаєте свій перший твір?
Аякже. Зараз це, напевно, назвали б манґою (ред. - комікси, що створені в Японії, або японською мовою).
В п’ять років, ледве навчившись так сяк читати, я створила свою першу казку про зайчика, який сам для себе посіяв моркву. Все було як годиться: ілюстрації кульковою ручкою, кривенькі друковані літери різного розміру, «и» в іншу сторону. Але скільки ж задоволення приніс мені сам процес! І як я гордилася своєю «книжкою», аж поки добрі батьки не повиправляли мені там помилки.
Зараз я дивуюся, що тоді не пропало бажання писати й не з’явилося, наприклад, малювати. Малюнки ж бо ніхто не виправляв. Але в дитинстві все сприймається інакше. Це ж дорослі, вони не діти, вони не розуміють.
Хто мотивував вас писати? Згадуючи досвід мегапопулярних письменників, наприклад Кінга, за їх талантом стоїть наполеглива жінка, в цього короля жахів спочатку була мама, яка купувала в нього оповідання, а потім дружина, яка вірила в нього, навіть коли він працював просторобочим в пральні. Хто ваша фея чи, може, фей?
Маю вдома таких аж трьох. Хто може вірити в маму сильніше, ніж діти? Тож, донька й сини з ангельським терпінням проходять разом зі мною всі стадії створення нової книги. Саме вони стають першими слухачами і читачами, з ними я подекуди раджуся щодо сюжету, на них перевіряю, чи не затягнутий опис, або чи зрозумілі діалоги. А я, зі свого боку, намагаюсь викластись на всі 110 %. Ну не дарма ж це все було? Ці обговорення, нічні посиденьки, змінене в сторону швидких страв меню, обирання обкладинки.
Ви багато пишете для дітей і про дітей, є мамою трьох. Підкажіть, будь ласка, як зацікавити малечу до читання.
Вважаю, що немає дітей, які не люблять читати, є ті, хто ще не знайшов своєї книги.
В ідеальному випадку батьки кажуть дитині, он книги, їх читають. Раз – і донька чи син стають затятими читачами, які не уявляють свого життя без бібліотеки. Але частіше любов до читання проростає поступово. З барвистої енциклопедії динозаврів. Із затишної атмосфери спільного читання щовечора. Із розмов дорослих, які обговорюють якусь книгу. Із вдалої розповіді вчительки чи нестандартного огляду книгоблогера.
Комусь до вподоби динамічні пригоди, а іншому в цей момент цікавіші за все римовані лічилки. Але самій дитині неможливо розібратися в усьому різноманітті творів. Тим більше, що вподобання і потреби можуть змінюватися мало не щомісяця. Отут буде дуже доречною допомога дорослих. Хто, як не батьки, найкраще знають потреби своїх маленьких читайликів?
«Купуючи цю книгу, ти влучаєш одразу в чотири основні мішені:
- Посилюєш позиції позитиву, впевненості і оптимізму в сучасній українській літературі;
- Спонукаєш видавництва цікавитись вітчизняною позитивною літературою;
- Фінансуєш віру молоді в Україну й у власні сили, а від цього залежить,
в якій країні ми будемо жити в майбутньому;
- Розповсюджуєш Україною любов до читання, бо книга дійсно цікава!».
З нетерпінням чекаємо нових книжок, зичимо натхнення всім читачам і тим, хто робить спроби писати!