Коронавірус: розповіді пацієнтів
«Найгірше – це відчуття страху. Власного, і коли потім бояться тебе».
Ксяо Яо (Xiao Yao), 27 років, Ченгду, Китай (на фото):
«Де саме заразився, не знаю. Можливо, в потязі, коли їздив святкувати китайський Новий рік. Вночі 25 січня відчув, що моє тіло раптом стало неприродньо гарячим, запанікував. Вирішив перебратися в готель з дому мого друга, де гостював. Там провів тиждень, приймав ліки від застуди, вони не допомагали. Якоїсь ночі з’явилися галюцинації – здавалося, ніби по кімнаті щось літає. На той момент мав уже серйозний сухий кашель, а 4 лютого мені поставили діагноз – коронавірус.
В лікарні – цілком звичайній, без жодних ультрасучасних «наворотів» – спочатку лежав у окремій палаті. Потім підселили ще хлопця, бо масово почали прибувати нові хворі. Не було можливості помитися, я не приймав душ протягом 20 днів. Навіть рушників не давали. Від їжі відгонило хімікаліями для дезинфекції, але я не скаржився: бо мене, все ж таки, лікували, а на той час вже були черги з потребуючих отримати ліжко-місце в шпиталі. Там провів кілька тижнів, потім виписали жити в карантинній зоні. Зараз почуваюся нормально.
Найгірше в коронавірусі – навіть не труднощі з диханням і не гарячка, а як до тебе ставляться інші, здорові. Психологічний тиск. Про мене розповідали, ніби розвинув у собі якісь мутації. Інші казали, що вже вмер і моє тіло спалили, щоб не створювало небезпеки для живих. Поширювали різні чутки, ніби навмисне хотів заразити якомога більше людей – такі «побічні ефекти» хвороби й досі даються найважче» (https://www.straitstimes.com/asia/east-asia/coronavirus-survivor-in-china-recounts-fear-confusion)
Коннор Рід (Connor Reed), Велика Британія, 25 років, зараз перебуває в Ухані, Китай (вчитель англійської, див. відео):
«З коронавірусом ви проходите через кілька етапів. Перший – звичайна застуда, як в мене почалося. Закладений ніс, слабкість. Потім ніби кращає, ви навіть почуваєтеся майже ок якийсь день – щоб невдовзі по тому дуже погіршало.
Отже, моя застуда переросла в грип. Я ним і раніше хворів, але цей раз був якийсь особливий – ніколи перед тим не почувався настільки жахливо. Головний біль, висока температура, страшенно занепадають сили, а потім виявилося, що маю пневмонію. Що воно таке? Це коли легені працюють всього на 20% своїх можливостей, ви не можете повністю вдихнути, і весь час бракує повітря. Навіть похід з кімнати до кухні – це вже випробування, бо чи не всі зусилля витрачаєте лише на те, щоб дихати. Буквально чуєте кожен свій подих і наскільки важко він дається. Ось коли стає по-справжньому страшно, бо дихання – це основа життя.
Звернувся до лікарів. Потім був на домашньому карантині. Вже після лікарні довідався, що в мене діагностували коронавірус, а я думав, що то «всього» лише запалення легень.
Я відмовився приймати антибіотики, натомість лікувався старим способом, яким в Англії чоловіки долають застуду – гаряче віскі з медом. Мені допомогло.
Загалом провів у ізоляції 40 днів, не найкращих у житті, звичайно. Але з іншого боку – нарешті, прочитав книжки, на які раніше все не було часу, почав малювати і вивчати російську. Одужав.» (https://nypost.com/2020/02/03/uk-teacher-claims-he-beat-coronavirus-with-hot-whisky-and-honey/).
Пише Леонардо Греко в своєму профілі Instagram:
"Мені 37 років, я завжди любив спорт, завжди був гіперактивним і здоровим ... Звертаюсь до вас з ліжка лікарні Сакко ... поки я пишу, у мене сльози на очах, мені потрібен кисень, щоб не було проблем з диханням. У мене інтерстиціальна пневмонія та постійно висока температура. Лікарі зробили мені 2 мазки на Covid 19, обидва є негативними. Так як явна симптоматика цього вірусу, сьогодні зранку зробили третій мазок.
Я пишу, щоб ви зрозуміли, що це не гра, це не жарт. Не тільки "старі люди" хворіють! Добре думайте про себе та своїх близьких! Єдиний спосіб допомогти нам - залишитися вдома.
Будь ласка, зробіть це!
Я сподіваюсь, моє повідомлення буде вам корисним!"
Через два дні Леонарду надійшло підтвердження третього мазка, який свідчив про його позитивний статус щодо Коронавірусу. Чоловік закликає усіх єднатись у боротьбі з хворобою, дотримуючись усіх рекомендацій ВООЗ, та не дискримінувати, не боятись уже тих хто безпосередньо стикнувся з недугою!
Дейл Гріззл (Dale Grizzle), 69 років, м. Райдал, Джорджія, США.
Заразився на кораблі Diamond Princess. Вже коли перебував у лікарні в Японії з встановленим діагнозом коронавірусу, якось серед ночі почав дуже блювати. Мав напад паніки і розпачу: «Думка була лише одна: отже, моє життя закінчується, ось так?» Молився, стало трохи легше. Пережив період, коли температура сягала 40 градусів.
Інші переживання, властиві більшості постраждалих від хвороби: що вона матиме серйозні наслідки для організму навіть, якщо вилікуєшся (наразі таких не виявлено – ред.). Що достеменно не знаєш, від кого міг заразитися та коли, і скількох, можливо, заразив сам. А також фізичного характеру: що після мазка, який беруть з носа, дуже сльозяться очі, і мазок з горла так само неприємний – відчуття, ніби давишся.
Зате навіть в такій ситуації є свій позитив: американські пенсіонери, що були на кораблі (хто вилікувалися) створили неформальне «братство коронавіруса», листуються, навідуються один до одного в гості. (https://www.nytimes.com/2020/03/04/us/coronavirus-recovery.html) Один з них,
Карл Голдман (Carl Goldman), 67 років, Санта-Кларіта, Каліфонія, США, веде блог про перебіг хвороби:
«Вже коли були в літаку, я заснув у кріслі поруч з дружиною. В неї, до речі, жодного вірусу не виявили, хоч ми весь час були разом. Прокинувся двома годинами пізніше – з температурою під 40. За мною на летовище прийшли медики в спеціальних костюмах-скафандрах.
Коли дістався до Каліфорнії, гарячка вже зменшилася, але тіло почувалося так, ніби його добряче віддухопелили.
Потім доправили до спеціального центру в м. Омаха, Небраска. Цей центр збудували одразу після теракту 11 вересня 2001-го року – боялися, що будуть нові напади, але тоді не знадобився.
Коли прибув, одразу ж під’єднали до купи моніторів, за моїм станом постійно стежили через відеокамери. Було схоже на фантастичний фільм: вікна назовні не відчиняються, подвійне скло шибок у палаті, з лікарями спілкуємося по відео, а коли медперсонал заходив до палати, то завжди – в захисних костюмах.
Я навіть відсвяткував у центрі свій 67-ий день народження, лікарі принесли торт (щоправда, без свічок, там заборонені) і хором проспівали «happy birthday!» з екрана.
Зараз перевели до карантинного будинку в Каліфорнії. Температури вже нема, але сухий кашель залишився, і мої аналізи кажуть, що коронавірус все ще зі мною. Я погодився, щоб брали також мазки ректальний і з очей – адже почуваюся членом команди разом з лікарями, ми гуртом хочемо подолати ту хворобу.
Щодня роблю 10000 кроків – ходжу від однієї стіни до іншої, а там відстань – 14 кроків. Не скаржуся, бо ще недавно в палаті така ж відстань була всього 7 кроків. Слухаю багато музики і намагаюся не втрачати почуття гумору за будь-яких обставин. Бо оптимізм – важливий чинник проти будь-якого вірусу»
Блог Карла Голдмана: https://www.hometownstation.com/home-town-station/carl-goldman-coronavirus-journals-316093