top of page
  • Фото автораUA Diaspora Italia

Коронавірус: розповіді пацієнтів

«Найгірше – це відчуття страху. Власного, і коли потім бояться тебе».
Coronavirus survivor Xiao Yao receives treatment at a hospital in Hubei, China on Feb 4, 2020.PHOTO: AFP PHOTO / XIAO YAO
Ксяо Яо (Xiao Yao), 27 років, Ченгду, Китай (на фото):

«Де саме заразився, не знаю. Можливо, в потязі, коли їздив святкувати китайський  Новий рік. Вночі 25 січня відчув, що моє тіло раптом стало неприродньо гарячим, запанікував. Вирішив перебратися в готель з дому мого друга, де гостював. Там провів тиждень, приймав ліки від застуди, вони не допомагали. Якоїсь ночі з’явилися галюцинації – здавалося, ніби по кімнаті щось літає. На той момент мав уже серйозний сухий кашель, а 4 лютого мені поставили діагноз – коронавірус.

В лікарні – цілком звичайній, без жодних ультрасучасних «наворотів»  –  спочатку лежав у окремій палаті. Потім підселили ще хлопця, бо масово почали прибувати нові хворі. Не було можливості помитися, я не приймав душ протягом 20 днів. Навіть рушників не давали. Від їжі відгонило хімікаліями для дезинфекції, але я не скаржився: бо мене, все ж таки, лікували, а на той час вже були черги з потребуючих отримати ліжко-місце в шпиталі. Там провів кілька тижнів, потім виписали жити в карантинній зоні. Зараз почуваюся нормально.

Найгірше в коронавірусі – навіть не труднощі з диханням і не гарячка, а як до тебе ставляться інші, здорові. Психологічний тиск. Про мене розповідали, ніби розвинув у собі якісь мутації. Інші казали, що вже вмер і моє тіло спалили, щоб не створювало небезпеки для живих. Поширювали різні чутки, ніби навмисне хотів заразити якомога більше людей – такі «побічні ефекти» хвороби й досі даються найважче» (https://www.straitstimes.com/asia/east-asia/coronavirus-survivor-in-china-recounts-fear-confusion)

Коннор Рід (Connor Reed), Велика Британія, 25 років, зараз перебуває в Ухані, Китай (вчитель англійської, див. відео):

«З коронавірусом ви проходите через кілька етапів. Перший – звичайна застуда, як в мене почалося. Закладений ніс, слабкість. Потім ніби кращає, ви навіть почуваєтеся майже ок якийсь день – щоб невдовзі по тому дуже погіршало.

Отже, моя застуда переросла в грип. Я ним і раніше хворів, але цей раз був якийсь особливий – ніколи перед тим не почувався настільки жахливо. Головний біль, висока температура, страшенно занепадають сили, а потім виявилося, що маю пневмонію. Що воно таке? Це коли легені працюють всього на 20% своїх можливостей, ви не можете повністю вдихнути, і весь час бракує повітря. Навіть похід з кімнати до кухні – це вже випробування, бо чи не всі зусилля витрачаєте лише на те, щоб дихати. Буквально чуєте кожен свій подих і наскільки важко він дається. Ось коли стає по-справжньому страшно, бо дихання – це основа життя.

Звернувся до лікарів. Потім був на домашньому карантині. Вже після лікарні довідався, що в мене діагностували коронавірус, а я думав, що то «всього» лише запалення легень.

Я відмовився приймати антибіотики, натомість лікувався старим способом, яким в Англії чоловіки долають застуду – гаряче віскі з медом. Мені допомогло.

Загалом провів у ізоляції 40 днів, не найкращих у житті, звичайно. Але з іншого боку – нарешті, прочитав книжки, на які раніше все не було часу, почав малювати і вивчати російську. Одужав.» (https://nypost.com/2020/02/03/uk-teacher-claims-he-beat-coronavirus-with-hot-whisky-and-honey/).

Пише Леонардо Греко в своєму профілі Instagram:

"Мені 37 років, я завжди любив спорт, завжди був гіперактивним і здоровим ... Звертаюсь до вас з ліжка лікарні Сакко ... поки я пишу, у мене сльози на очах, мені потрібен кисень, щоб не було проблем з диханням. У мене інтерстиціальна пневмонія та постійно висока температура. Лікарі зробили мені 2 мазки на Covid 19, обидва є негативними. Так як явна симптоматика цього вірусу, сьогодні зранку зробили третій мазок.

Я пишу, щоб ви зрозуміли, що це не гра, це не жарт. Не тільки "старі люди" хворіють! Добре думайте про себе та своїх близьких! Єдиний спосіб допомогти нам - залишитися вдома.

Будь ласка, зробіть це!

Я сподіваюсь, моє повідомлення буде вам корисним!"

Через два дні Леонарду надійшло підтвердження третього мазка, який свідчив про його позитивний статус щодо Коронавірусу. Чоловік закликає усіх єднатись у боротьбі з хворобою, дотримуючись усіх рекомендацій ВООЗ, та не дискримінувати, не боятись уже тих хто безпосередньо стикнувся з недугою!

Text messages exchanged between Dale Grizzle and John Haering while they were hospitalized separately in Japan.
Дейл Гріззл (Dale Grizzle), 69 років, м. Райдал, Джорджія, США.

Заразився на кораблі Diamond Princess. Вже коли перебував у лікарні в Японії з встановленим діагнозом коронавірусу, якось серед ночі почав дуже блювати. Мав напад паніки і розпачу: «Думка була лише одна: отже, моє життя закінчується, ось так?» Молився, стало трохи легше. Пережив період, коли температура сягала 40 градусів.

Інші переживання, властиві більшості постраждалих від хвороби: що вона матиме серйозні наслідки для організму навіть, якщо вилікуєшся (наразі таких не виявлено – ред.). Що достеменно не знаєш, від кого міг заразитися та коли, і скількох, можливо, заразив сам. А також фізичного характеру: що після мазка, який беруть з носа, дуже сльозяться очі, і мазок з горла так само неприємний – відчуття, ніби давишся.

Зате навіть в такій ситуації є свій позитив: американські пенсіонери, що були на кораблі (хто вилікувалися) створили неформальне «братство коронавіруса», листуються, навідуються один до одного в гості. (https://www.nytimes.com/2020/03/04/us/coronavirus-recovery.html) Один з них,


Карл Голдман (Carl Goldman), 67 років, Санта-Кларіта, Каліфонія, США, веде блог про перебіг хвороби:

«Вже коли були в літаку, я заснув у кріслі поруч з дружиною. В неї, до речі, жодного вірусу не виявили, хоч ми весь час були разом. Прокинувся двома годинами пізніше – з температурою під 40. За мною на летовище прийшли медики в спеціальних костюмах-скафандрах.

Коли дістався до Каліфорнії, гарячка вже зменшилася, але тіло почувалося так, ніби його  добряче віддухопелили.

Потім доправили до спеціального центру в м. Омаха, Небраска. Цей центр збудували одразу після теракту 11 вересня 2001-го року – боялися, що будуть нові напади, але тоді не знадобився.

Коли прибув, одразу ж під’єднали до купи моніторів, за моїм станом постійно стежили через відеокамери. Було схоже на фантастичний фільм: вікна назовні не відчиняються, подвійне скло шибок у палаті, з лікарями спілкуємося по відео, а коли медперсонал заходив до палати, то завжди – в захисних костюмах.

Я навіть відсвяткував у центрі свій 67-ий день народження, лікарі принесли торт (щоправда, без свічок, там заборонені) і хором проспівали «happy birthday!» з екрана.

Зараз перевели до карантинного будинку в Каліфорнії. Температури вже нема, але сухий кашель залишився, і мої аналізи кажуть, що коронавірус все ще зі мною. Я погодився, щоб брали також мазки ректальний і з очей – адже почуваюся членом команди разом з лікарями, ми гуртом хочемо подолати ту хворобу.

Щодня роблю 10000 кроків – ходжу від однієї стіни до іншої, а там відстань – 14 кроків. Не скаржуся, бо ще недавно в палаті така ж відстань була всього 7 кроків. Слухаю багато музики і намагаюся не втрачати почуття гумору за будь-яких обставин. Бо оптимізм – важливий чинник проти будь-якого вірусу»

Блог Карла Голдмана: https://www.hometownstation.com/home-town-station/carl-goldman-coronavirus-journals-316093



джерело

bottom of page